
Нещодавно на декількох інформаційних ресурсах було опубліковано матеріал авторства представників організації «ФУНДАЦІЯ ДЕЮРЕ» з критичною оцінкою Законопроекту №7698, який спрямований на надання повноважень для здійснення правосуддя так званим «суддям-п’ятирічкам».
«П’ятирічками» неофіційно називають суддів, призначених на посади у 2012-2016 р.р., повноваження яких припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який їх було призначено. Наразі такі судді займають штатні посади у судах, до яких вони свого часу були призначені (переведені). Вони не здійснюють правосуддя, але отримують суддівську винагороду, яка є частиною конституційних гарантій статусу судді та його незалежності.
Законопроектом №7698 пропонується одразу після формування повноважного складу ВРП повернути цих професійних суддів до відправлення правосуддя, а одразу після формування повноважного складу ВККСУ – провести відносно них кваліфікаційне оцінювання, як це і здійснюється відносно усіх суддів призначених до 2016 року. «Судді-п’ятирічки» мають однаковий правовий статус з рештою суддів, єдиною відмінністю їхнього правового становища є те, що вони були призначені за неіснуючою нині процедурою строком на п’ять років і повинні бути перепризначені безстроково. Норми законопроекту передбачають завершення кваліфоцінювання «п’ятирічок» (яке не проводиться вже три роки) після обрання повноважного складу ВККСУ (що очікувано відбудеться не раніше початку 2024 року).
У опублікованій раніше статті зазначається 5 доводів в обґрунтування того, чим саме нібито «поганий» законопроект №7698, а саме:
1. Серед суддів-п’ятирічок є особи, які нібито негідні високого звання судді.
2. Автори законопроекту професіонали, але мають нібито «нечисті» наміри.
3. Законопроект №7698 грошей бюджету не додасть.
4. В умовах війни кадрів у судовій системі нібито цілком вистачає.
5. Подання про призначення суддів вноситиме ВРП, тож нехай вона сформує ВККС, яка спочатку проведе кваліфоцінювання «п’ятирічок», це нібито не займе багато часу.
Що ж, обміркуємо кожен з них.
1. Щодо «одіозних суддів-п’ятирічок».
Ще на початкових курсах ВНЗ майбутні правознавці вивчають елементарні правові базиси, такі як:
– відмінність між законодавчими актами та актами індивідуальної дії;
– принцип індивідуальної юридичної відповідальності особи за свої дії;
– презумпція невинуватості;
– доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наявність непідтверджених припущень щодо вчинення протиправних дій декількома окремими суддями не може бути підставою для порушення прав більш ніж трьохсот професійних суддів на доступ ними до професії.
Мета законопроекту №7698 дуже проста та прозора – на сьогодні 325 професійних суддів вже понад п’ять років з вини держави та, зокрема, через недосконалість законодавства не здійснюють свою основну функцію – відправляння правосуддя. При цьому, потенційна можливість запуску визначеного чинним законодавством механізму, який надасть можливість відновити суддям доступ до професії, може настати не раніше ніж на початку 2024 року, а завершення процедури кваліфоцінювання та перепризначення усіх «суддів-п’ятирічок» займе ще більш тривалий проміжок часу.
І що в сухому залишку отримує українське суспільство:
– більше шести років обмеження прав трьох сотень суддів;
– недопуск їх до відправлення правосуддя в умовах перевантаження судової системи (яскравим свідченням чого є те, що Україна посідає третє місце за кількістю розглянутих справ у ЄСПЛ, при цьому предметом розгляду більшості з них є порушення «розумного строку» розгляду справ українськими судами);
– близько 300 млн. грн. видатків щороку на виплату суддівської винагороди «п’ятирічкам», які шість років не виконують своїх повноважень.
Противагою цим фактам є одиничні конспірологічні припущення деяких осіб про масову недоброчесність суддів, яку юридично не встановлено та не доведено. Саме у разі, якщо це буде зроблено, винна особа ганебно залишить свою посаду та понесе суворе законне покарання. Проте, тими ж конспірологами вважається простішим шлях недоведеного звинувачення окремих суддів і на основі цього клеймування всіх без вибору представників професії.
Для розуміння об’єктивності такого клеймування слід нагадати нещодавні події життя одного з «одіозних» суддів.
Кілька днів тому, усвідомлюючи всі ризики, допомагаючи своїй країні та народу, на Харківщині, беручи участь у проведенні розмінувань, трагічно загинув справжній патріот України, «суддя-п’ятирічка» Константинов Дмитро Сергійович. Він був призначений суддею Красноградського районного суду Харківської області Указом Президента України 17 січня 2014 року, і більше 3-х років не здійснював правосуддя. Різноманітні професійні «активісти» його образливо відносили до когорти «суддів Януковича», а Громадська рада доброчесності у 2019 р. проголосила про його невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики. За звичайним стандартним шаблоном: з сумнівними доводами та відсутністю мотивації, як і сотні інших подібних висновків. Чи зрадив би такий суддя присязі та народу України, якби приступив до відправлення правосуддя? Відповідь на це питання красномовніше надають його вчинки. Невимовно сумно, коли деякі бачать справжнє обличчя людини лише тоді, коли його освітлює вибух ворожого снаряду. Світла пам’ять вам, Суддя Константинов.
2. Щодо «недоброчесних авторів» законопроекту №7698.
За поведінковою психологію, перехід суб’єкта на особистості опонента зазвичай використовується за відсутності чи слабкості аргументів по суті питання. В нашому випадку, цю наукову теорію підтверджує той факт, що основа аргументаційної бази критичної статті у цьому блоці зводиться до «брав участь у конференції», «ймовірно, намагалася зманіпулювати», «навряд чи ці достойні люди дбають про верховенство права» та інших припущень, оціночних понять та ярликів, наклеєних на авторів самими ж критиками. І вже під ці ярлики у статті здійснюються намагання підтасувати якість та мотивацію запропонованих законодавчих змін.
Щодо бажання авторів законопроекту повернути повноваження одіозним суддям. Маючи віру в порядність та доброчесність абсолютної більшості суддів, на яких спрямована дія законопроекту, авторський колектив, до якого входять кандидати та доктори юридичних наук, адвокати з більш ніж 20-річним стажем, судді, представники органів суддівського врядування та майже всіх органів та установ системи судоустрою України, не лише зберегли чинний механізм оцінки суддів: «Призначення на посаду судді не звільняє таких суддів від проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді у порядку та з наслідками, визначеними пунктом 20 цього розділу», а й запропонували більш жорсткі умови для призначення «п’ятирічок»: «Вища рада правосуддя тимчасово зупиняє розгляд питання щодо внесення Президентові України подання про призначення такого судді на посаду на час перебування його у статусі підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.»
3. Щодо «економічної неефективності» законопроекту №7698.
П’ять років, в умовах перевантаженості судової системи, справи, які мали б розглядати 326 «суддів-п’ятирічок» «перекидаються» на їхніх надмірно завантажених колег з повноваженнями. При цьому Україна посідає лідируючі позиції за кількістю рішень ЄСПЛ про порушення «розумних строків» розгляду національними судами справ, сплачує за кожним таким рішенням Європейського суду виплати з державного бюджету і при цьому, з відти ж виплачує близько 300 млн. грн. на рік суддівської винагороди безповноважним «п’ятирічкам».
Законопроект 7698 виправляє неефективний державний менеджмент у цій частині та спричиняє більш ефективне використання людських та фінансових ресурсів. Дані факти у критичній статті оминаються, хоча вони наведені у пояснювальній записці до законопроекту.
4. В умовах війни судовій системі нібито вистачає наявних суддів.
Перш за все, теза: «наразі ніякого «кадрового голоду» в судовій системі немає», є особистим твердженням критиків і опирається вона на наступні два факти. Перший: згідно зі штатною чисельністю наразі не вистачає 2500 суддів. Другий: співавтор законопроекту №7698 Богдан Моніч заявив про зменшення темпів надходження справ на 25-30% у порівнянні з довоєнним часом. Співставивши ці два факти, робиться помилковий висновок, що «суди не є перевантаженими. Швидше, навпаки.»
Перевіримо математику авторів критичного матеріалу. Згідно з даними розділу «Орієнтовна нормативна чисельність загальних місцевих суддів за даними звітності 2021 року», розміщеному на офіційному веб сайті Ради суддів України, відношення кількості суддів у всіх судах України, яка мала б відповідати нормативному часу для розгляду справ до кількості усіх суддів з повноваженнями становить близько 1,9. Тобто для ефективного розгляду справ, які знаходилися у довоєнний час в судах потрібно було б або збільшити кількість повноважних суддів майже вдвічі, або в стільки ж разів зменшити наявну кількість справ.
Таким чином, зменшення темпів надходження нових справ на третину, жодним чином не нівелює надмірну навантаженість. При цьому, критики посилаються лише на темпи надходження нових справ, не зважаючи на величезний обсяг наявних проваджень, які накопичилися за всі попередні роки кадрового дефіциту. Тож ні про яку відсутність кадрового голоду висновку зробити не можемо.
І на останок, усі війни закінчуються. Зі скорою перемогою України у розв’язаній проти неї агресії не буде часу на «розкачку», створення «дорожніх карт» та проведення міжнародних конференцій щодо, умовно «Плану Маршалла для судів». При цьому абсолютно очевидно, що з настанням мирного часу темпи надходження справ, як мінімум, повернуться до довоєнних показників. Тому під час цієї війни судова система має зміцнитися та працювати на 200%, максимально ефективно задіявши всі можливі ресурси, у тому числі високопрофесійний людський.
5. Подання про призначення суддів вноситиме ВРП, тож нехай вона сформує ВККС, яка спочатку проведе кваліфоцінювання «п’ятирічок», це не займе багато часу.
Законодавець не може запропонувати процедуру призначення суддів, більш скорочену ніж за подання ВРП, оскільки вона суперечитиме Конституції.
А щодо того, що події з моменту формування повноважного складу ВРП до завершення ВККСУ проведення кваліфоцінювання за твердженням критиків «не передбачають великого часового відтинку», слід провести екскурс в недалеке минуле.
12 лютого 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 192-УІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності з 28 березня 2015 року. Законом було запроваджене первинне кваліфікаційне оцінювання суддів з метою прийняття рішень щодо можливості здійснення ними правосуддя, проведення якого було покладено на Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. 17 лютого 2016 року вказану процедуру було розпочато, при цьому за п.6 Прикінцевих і перехідних положень Закону черговість оцінювання суддів «п’ятирічок» була визначена як «першочергова». «Першочергова!», проте через шість років досі не завершена.
Той, хто бажає робити, шукає можливості, а той, хто не бажає – причини. Зараз такою причиною називається відсутність ВККСУ. А якою буде причина завтра?
Отже, якщо об’єктивно підсумувати усі наявні факти та обставини щодо «суддів-п’ятирічок», проаналізувати аргументи критиків та прихильників законопроекту №7698, є зрозумілим, що його прийняття буде позитивним державницьким рішенням для судової системи України, яке дещо розвантажить суди, чим підвищить ефективність українського правосуддя та одночасно припинить неефективне використання фінансових та людських ресурсів щодо 325 професійних суддів.